«Вітчизняні сім’ї не вміють цивілізовано розлучатися» — саме такі висновки робить ведучий телевізійного шоу «Кохана ми вбиваємо наших дітей» на телеканалі СТБ, Дмитро Карпачов коментуючи новину про трагедію, яка сталась в Америці 24.12.13.
Нагадаємо, 24 грудня в Нью Йорці просто серед білого дня на очах у купи свідків тато скинув сина, а потім і сам стрибнув з 52-го поверху на Манхетені. З цього повідомлення починались всі новини в Нью-Йорку, ще декілька днів пізніше. Ось посилання на цю новину на телеканалі СТБ:  http://vikna.stb.ua/ua/news/2013/12/24/142782/

Відомо, що це був 35-річний харків`янин Дмитро Канариков, який з дружиною Світланою мешкали у штатах давно. 2009-го одружилися, там у них народився син Кирило. Дмитро Канариков — системний аналітик у престижній компанії. Світлана — математик і перша скрипалька місцевого оркестру. В вересні 2013 роки сім’я розпалась — Світлана та Дмитро розлучились. Є підстави вважати, що причиною розлучення були майнові спори, розподіл майна.

Чому він так вчинив? Відомо, що Дмитро намагався зберігати образ зразкового батька і чоловіка. Можливо, це було нестерпно для нього, що він не такий яким би хотів бути. І це було підставою все зруйнувати.
Дмитро Карпачев допускає, що люди не вміють розлучатись, що батьки дитину використовують, щоб помститися один одному. То виходить, що він таке вчинив для того, щоб зруйнувати душу колишньої дружини?
Випадки розлучення і правда є дуже емоційно напруженими и в цьому процесі забувається про те, що дитина є людиною і має свої права. Має право (якщо це безпечно для неї) бачитись і з татом і з мамою. І це потрібно для її нормального психологічного розвитку. Дитина має знати, що обидва батьки її люблять і розлучились через свої власні проблеми а не через неї.
Як би це не було приємно звинуватити свою дружину або чоловіка в розлученні — насправді причина спільна.
І основна задача в цьому випадку має полягаги не в збереженні своєї самооцінки, не в тому, щоб вийти сухим із води. Ви не досконалі так майте мужність це визнати, ви одружувались, то беріть відповідальність до кінця — чесно платіть за дитину, шукайте компроміс, домовляйтесь. Думайте як буде корисно дитині, як влаштовує Вашій минулу «другу половинку» і що буде влаштовувати Вас.

Ситуация про яку розповідає передача є досить стандартною але, з іншої сторони, дуже неоднозначною, має безліч нюансів.

Для того, щоб діти набули соціальний досвіт, досвіт любові та турботи, засвоїли рольові стосунки в нормальній сім’ї — важливо, щоб діти виховувались в родині а не в інтернаті. Невипадково, що сім’я є найважливішим інститутом соціалізації, духовного розвитку підростаючого покоління. Самотні діти, які мають біологічних батьків (котрі не виконують своїх батьківских функцій) проте не позбавлені батьківських прав — не можуть бути усиновлені. Оскільки, кровні батьки можуть повернутись та наполягати на своїх правах.

Проте, їх можна взяти під опіку, влаштувати в прийомну сім’ю, будинок сімейного типу. Звичайно, для дитини краще, якщо у неї будуть «рідні» тато і мама, тобто, якщо її усиновлять. В такій ситуації всі юридичні обов’язки між усиновленою дитиною та батьками будуть такі самі як між рідними дітьми та батьками. Державі це також більш вигідно, оскільки відповідальність за дитину перекладається на сім’ю і це більш вигідно і з фінансової точки зору (виплачується лише єдиноразова допомога, як при народженні дитини та матеріальна допомога як на народжену дитину).

Звичайно, це ідеально, якщо прийомна сім’я добра, турбується та займається з дітьми. Тоді, між дітьми та прийомними батьками створюються  міцні стосунки, діти створюють прив’язанісь, що необхідно для їх подальшого розвитку. Звичайно, в такому випадку вилучення дітей з прийомної сім’ї буде травмою.

Прийомні батьки можуть спробувати згладити для дітей травму їх переведення до нової сім’ї, підготувати, ходити в гості до дітей. Порадитись з психологами як це краще зробити.

Якщо, журналіст написала правду, і прийомна сім’я дійсно любить дітей, то можна спробувати знайти компроміс із службою, оцінити міру прихильності дітей до батьків, що буде певним бонусом.

Сюжет можна знайти за наступним посиланням: http://vikna.stb.ua/ru/news/2013/12/23/142730/

Далі приводиться коротка анотація до сюжету з сайта новин:
Читать далее →

Брежнєва замислюється про усиновлення дитини.

В цьому пості цитується стаття «Зворотній бік сирітства», яка знаходиться на сайті: http://www.telegraf.in.ua/around/around-articles/2013/11/22/zvorotniy-bk-sirtstva_10031818.html

Основні висновки, які можна зробити в тому, що в українському суспільстві сьогодні має місце соціальний парадокс: з одного боку – черга усиновителів, з іншого – позбавлені батьківської турботи діти– соціальні сироти, які не можуть бути всиновлені. Максимум для них – це прийомна сім‘я або будинок сімейного типу.
   Багато дітей, тимчасово знаходяться у закладі через соціальні обставини, що склалися в родині. Рідні батьки можуть навідувати доньку чи сина і згодом повернути у сім‘ю (якщо там створять належні умови) – над цим працюють соціальні служби.                                                                                                                              Деяким батькам так вигідно. Вони приходять – бачать, що дитина доглянута, нагодована, тому її і не поспішають забирати в родину. тому, Основна маса дітей набуває статусу сиріт у шкільному віці; коли у них вже мало шансів бути усиновленими.

Для більш докладної інформації — читайте саму статтю.

Зворотний бік сирітства
Дитячі будинки не бувають порожніми. Але кандидати-усиновителі нині стоять у черзі: насправді половина дітей, які перебувають у сирітських закладах, формально мають родину

Ці симпатичні дітлахи – старша група Будинку дитини. Проте лише     

одиниці з них можуть бути всиновлені. Інші вважаються тимчасовими утриманцями – формально вони мають батьків, котрі (як правило, нечасто) навідують малих…  

Валерій та Аня два роки тому вдочерили маленьку Катю. Дівчинці зараз три рочки, вона підростає та радує батьків.

– Ми дуже задоволені, що маємо донечку, вона нам навіть більше, ніж рідна. На суді, який приймає рішення про усиновлення, задавали різні питання. Чи добре ми подумали? Казали: ви зовсім молоді, можливо, у вас ще будуть свої діти… Та ми жодного дня не шкодували, що взяли Катю. І нам хотілося б усиновити ще одну дитину, – розповідає Валерій.                                                                                     Єдине, що приголомшило родину – це сама процедура усиновлення, через яку довелося пройти. Суб’єктивне враження Валерія та Ані: їм не сприяли у цій добрій справі, а швидше – навпаки.

– Починається усе з того, що ти збираєш пакет необхідних документів. Соціальні служби дивляться твоє житло, цікавляться, чи є ти власником квартири, чи достатньо житлової площі. Але це все нормально. «Найцікавіше» починається, коли підбираєш дитину. Ми дивилися соціальну рекламу: 30 тисяч сиріт шукають родину! Насправді ж не так багато дітей, яких пропонують усиновити. У районі ми довго чекали у черзі. Їздили у Полтаву: там дали на ознайомлення десь із 20 анкет дітей з усієї області. Вибрати можеш одну анкету – і цю дитину тобі покажуть. Але, в основному, це або ті, в яких є брати і сестри (таких не можна роз’єднувати: їм шукають одну сім‘ю), або діти-інваліди, чи з «букетом» хвороб. Здорових дітей немає! Чи їхні анкети просто не показують? Я обдзвонив усі області України: дитину для усиновлення не знайшов, хоча дивився інформацію на спеціальному сайті про сиріт…                                                                                                                             Через знайомих дізнався, що є здорова дівчинка у лікарні в Олександрії. Поїхав туди до соціального працівника – сказали, нічим допомогти не можуть, усі анкети передають в область, там усе вирішують. Неофіційно соцпрацівник розповів: буває, що згодом у картці дитини, яка виходить з лікарні зі статусом «здорова», вже в обласному центрі з’являється «букет» хвороб. Чи то поглиблене обстеження, чи то спеціально, щоб потім передати дитину іноземцям? Ми довго чекали, що малюк таки буде, врешті я звернувся до віце-мера Віталія Малецького: і ходив, і лист написав. Надійшла відповідь, я дуже здивувався й обурився! Нібито нам неодноразово пропонували дітей, а ми відмовлялися. Та це не так! Подивилися ми на той час тільки одну дівчинку – вона була зі статусом ВІЛ-інфікованої, ми не зважилися взяти на себе таку відповідальність.                                                                                    Урешті я пішов у мерію і сказав, що дійду до департаменту з усиновлення у Києві: тоді почалася якась «відлига». Тут, у Кременчуці, показали анкету дівчинки – нашої Каті. Їй теж ставили діагноз: порок серця. Але ми вже самі її обстежили в лікарів і дуже зраділи, що вона здорова. Коли знайомишся з дитиною, маєш право навідати її 10 разів, доки визначишся, підходить вона тобі чи ти – їй. Після суду щодо права на усиновлення, доки рішення не набуде чинності, можеш відвідувати стільки, скільки потрібно. І коли ми ходили до Будинку дитини, то бачили: на щеплення проносять абсолютно здорових дітей, без помітних вад! Чому ж їх не пропонують усиновителям? – у Валерія та Ані, які пройшли через процедуру усиновлення, залишилося багато запитань. (З етичних міркувань імена членів родини змінено).

Cоціальний парадокс   Звідки ж тоді стільки сиріт?
У базі даних всеукраїнського національного порталу «Сирітству – ні!» (http://sirotstvy.net) на сьогодні 12109 анкет дітей, яким потрібна родина. Скориставшись зручною формою пошуку, знаходимо 311 дітей з Полтавської області. Із них 30 віком від 1 року до 6 (тобто найбільш бажаних у нових родинах). Деякі діти з вадами розвитку – це помітно навіть по фото. Як правило, це зупиняє вітчизняних усиновителів, каже Лідія Пересунько, головний лікар обласного спеціалізованого Будинку дитини (на фото). Але «проблемних» маленьких українців, які за 5 років не знайшли сім‘ю на Батьківщині, мають право взяти в родину іноземці. І вони усиновлюють дітей з синдромом Дауна, церебральним паралічем, розумовими вадами…

У той же час, у Будинку дитини, що в Кременчуці, набагато більше малюків, ніж у базі даних на сайті про сиріт. Так, на сьогодні тут перебуває 83 дитини. Але більша частина їх (і, як правило, це здорові діти) на даний час усиновленню не підлягає, пояснює Лідія Пересунько . Бо формально ці вихованці – не безбатченки.

– Є діти, які тимчасово знаходяться у закладі через соціальні обставини, що склалися в родині. Рідні батьки можуть навідувати доньку чи сина і згодом повернути у сім‘ю (якщо там створять належні умови) – над цим працюють соціальні служби. Так, у цьому році додому повернули 16 дітей.

Батькам дається півроку «на роздуми» – а потім вирішується питання: або подовжувати цей термін, або позбавляти їх батьківських прав (якщо сім‘я або мати-одиначка не цікавиться дитиною).

– Деяким батькам так вигідно. Вони приходять – бачать, що дитина доглянута, нагодована, тому її і не поспішають забирати в родину, – визнає головний лікар Будинку дитини.

Проте вона зазначає: державні програми запобігання сирітству дали свої результати, адже ще 5 років тому в Будинку дитини перебувало набагато більше вихованців – до 150-160.

Але ж інтернати для тих, кому від 6 років – теж не порожні! – Основна маса дітей набуває статусу сиріт у шкільному віці, – констатує Олександр Кириченко, директор школи-інтернату імені Макаренка.

– Нещодавно затверджена державна стратегія «Про запобігання соціальному сирітству», і соціальні служби намагаються «тягнути до останнього», щоб дати рідній матері шанс виховати дитину. Але чи насправді у шкільному віці дитина залишається у родині? Часто буває, що мати-одиначка, отримавши державну допомогу при народженні дитини, витрачає її – і соціальні проблеми неблагополучної сім‘ї «вилазять» назовні через 5-7 років, коли дитина вже у підлітковому віці. І це – велика проблема.

На жаль, в українському суспільстві сьогодні має місце соціальний парадокс: з одного боку – черга усиновителів, з іншого – позбавлені батьківської турботи діти– соціальні сироти, які не можуть бути всиновлені. Максимум для них – це прийомна сім‘я або будинок сімейного типу.

Дослідження присвячено дотриманню прав дітей в Україні. Дослідження виконано на замовлення Уповноваженого Президента України з прав дитини Українським інститутом соціальних досліджень імені О. Яременка за технічної підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України». Сайт: https://www.facebook.com/up.z.prav.dytyny/app_128953167177144

Цікаво, що:

— 56% вважають, що в нашій країні порушується право на захист від жорстокості, знущання, брутального поводження,

— 6% не мають матері або не бачаться з нею,

— 10% не мають батька або не бачаться з ним,

— 66% дітей виховуються в повних сім’ях, тобто проживають разом з батьком та матір’ю,

— 47% відповіли, що батьки взагалі нічого не знають про проблеми, які турбують дитину (особливо на цьому наголошують дівчата та діти 16–17 років),

— близько третини (30%) опитаних дітей відмітили, що батьки не знають, які оцінки отримує дитина у навчальному закладі,

— кожна друга дитина (50% опитаних дітей) відмітила, що батьки карають її за певні вчинки (найбільше таких серед 14–15-річних), а саме: через погане навчання (65%), невиконання своїх домашніх обов’язків (55%) або пізнє повернення додому (49%),

— з дорослішанням у дітей зменшується відчуття себе щасливим. Так, у віці 10-13 років 83% відчувають себе щасливими. Тоді як в віці 16-17 років відчувають себе щасливими лише 77%,

— більшість дітей відчувають себе захищеним — 85,6% дітей,

— в нашій країні по відношенню до дітей дуже рідко вчиняються злочини. Так, 2% дітей зазначили, що були жертвою злочину. Проте, карають осіб, які вчинили злочин проти дітей досить рідко. Так, 34,8% злочинців залишились непокараними.

Цікавий телевізійний сюжет присвячений розірванню усиновлення. Зазвичай, таке відбувається по причині самих усиновлювачів, які є достатньо ригідні та нічого не бажають змінювати в своєму житті. Для дитини-сироти розірвання усиновлення є додаткова травма. 

Телевізійну передачу можна переглянути за наступним посиланням: http://tsn.ua/video/video-novini/brakovani-usinovlennya.html?page=1774&items=49052&type=0

Найцікавіші історії світу про близнюків

Близнюки народжуються досить рідко, тому з ними пов’язано багато цікавих ситуацій та історій. До того ж вони зайшли значно далі, аніж просто мінятися ролями.

Різні дні народження

Видається логічним, що у близнюків один день народження. Але, виявляється, буває і виняток з цього правила. Торік у Марії Джонс-Елліот з Ірландії народилися близнята, чию появу на світ розділяє 87 днів. Перша дівчинка Емі “попросилася назовні” 1 червня, а її сестра – 27 серпня. Обидві дитини живі та здорові.

Несподіваний подарунок
Лікарі повідомили вагітній Тессі Монтавіт, що вона чекає близнюків. Вже цей факт став для жінки сюрпризом. Але справжній подарунок долі чекав Тессу при пологах. Адже Тесса Монтавіт подарувала життя відразу двом парам близнюків.

Сестри Хван
Сестри Хван – це класичні “четверняшки”. Дівчата народилися у південнокорейській лікарні у 1989 році. Нині всі четверо працюють у тій же клініці, де вони з’явилися на світ.

Подвійне весілля

У Китаї є невеликий ресторан, яким володіють дві подружні пари. Чоловіки й дружини – близнюки, які влаштували собі подвійне весілля. Їх ресторан працює 21 годину на добу (з 6:00 до 3:00 ранку). Щоб робота кипіла, пари постійно змінюють ода одну.

Розділені близнюки

Лілі та Джилліан народилися в Китаї і були усиновлені різними родинами. Дівчаткам пощастило, що їхні прийомні батьки жили поруч, помітили схожість дітей і стали підтримувати дружні стосунки.

Возз’єднання близнюків

 Жителі Китаю Зенг Йонг та Лі Йонгенг випадково зустрілися в одному з міст і здивувалися дивовижній схожості. З’ясувалося, що вони близнята, яких віддали на усиновлення і розділили в 1972 році. Через 40 років брати зустрілися.

Ця стаття скопійована з сайту: http://www.ogo.ua/articles/view/2013-11-24/44816.html

Цей запис відображає суб’єктивну позицію автора, тут також наводяться дані про конкретні події.

Релігійна віра допускає думку про те, що людина не є самою, що людина може отримати підтримку, принаймні, духовну; що є хтось більший та могутній і, разом з тим, добрий та дарюючий прощення; що є добро та справедливість, якщо не в світі матеріальному то обов’язково в світі духовному. Прекрасні та красиві думки.

Свої ідейні погляди віруючи люди втілюють в своєму житті намагаючись дотримуватись певний завітів. Звичайно, не завжди це буває гладко – інколи це може нагадувати певну фанатичність, інколи за певними вимогами дотримуватись правил може стояти жорстокість… Проте, це все людське (як казав один психоаналітик).

Йдучи в ранці на роботу, ввечері з роботи, прогулюючись з дружиною в вихідний день – весь час зустрічаю місіонерів, які пропонують ознайомитись з листівками. Переглядаючи їх у мене склалось враження, що релігійні організації мають певну стратегію – перетворити життя суспільне на життя ідеальне, яке б було зіткано з віри в божественний початок, любові та турботи до всіх.

Не бажаючи вставити на сторону жодної із сторін (релігійної чи світської, технологічного прогресу), адже і там і там, можна знайти певні «перегиби», хочу відзначити, що віруючі люди роблять багато для дітей сиріт. І, особливо, для дітей сиріт з особливими потребами.

Так, 10 листопада відбувся День молитви за сиріт. Цікаву інформацію з цього приводу можна прочитати за наступними посиланнями:

http://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/23893-v-ukrayini-vidznachatimetsya-den-molitvi-za-sirit.html

http://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/23955-dityachij-ombudsmen-spilno-zi-svyashhennosluzhitelyami-vidznachiv-den-molitvi-za-sirit.html

Сьогодні ж проходить II Всеукраїнський форум сім’ї (м. Київ, будинок Вчителя). Програма цього заходу передбачає панельні дискусії з політиками, депутатами Верховної Ради України, ієрархами і представниками Церков, представниками освіти і науки, громадянського суспільства і корпоративних культур. Була запланована робота по секціях: «Державна сімейна політика», «Громадянське суспільство за сім’ю», «Церква за сім’ю», «Освіта за сім’ю» тощо.  http://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/24023-u-kiyevi-vidbudetsya-ii-vseukrayinskij-forum-simyi.html

У 2004 році була видана книга Влади Сергєєвої В 2004 году была издана книга «Коли я народився, тебе не було, мамо!» (Влада Сергеева «Когда я родился, тебя не было, мама!»)

В книжці розглядаються проблеми з якими зіткаються всі, хто вирішив прийняти на виховання дитину-сироту. Як відноситись до таємниці усиновлення? Чи зможу я полюбити усиновлену дитину, і чи зможе ця дитина полюбити мене? Що робити, якщо подорослішав, дитина забажає відшукати своїх біологічних батьків? Чи варто боятися факторів спадковості? Хто кращий — хлопчик чи дівчинка? …

Розповідаючи про те, як знаходились відповіді на ці та багато інших запитань, автор допомогає потенційному усиновлювачу «перевірити на міцність» своє бажання та рішення. Разом з тим, ця книга може налаштувати зацікавленого в усиновленні читача на прийом в свою сім’ю дитину-сироту. Не випадково девізом цієї книги, яка є своєрідною історією-сповіддю є вступні слова: «Эта книга для тех, кто хочет быть любимым, кто хочет быть счастливым и кто не хочет быть одиноким».

Эта книга для тех, кто решил стать усыновителем.

Выдержку из этой книги можно прочитать на сайте «Сиротству Нет» по адресу:

http://www.sirotstvy.net/already-raising-a-foster-child/problems-of-adaptation-and-solutions/1196.html

Возможно, что саму книгу можно будет найти на просторах интернета, все-таки издана она была по благотворительному проекту и раздавалась бесплатно.