Підсумки роботи Міського центру дитини в 2013 році

В загальному: у 2013 році до Міського центру дитини Служби у справах дітей КМДА (МЦД)  звернулось 809 громадян. Спеціалісти МЦД надали 1782 консультації.

В 2013 році, за напрямком «Оцінка потреб дитини та її соціального оточення» фахівцями Центру було здійснено соціально-психологічне обстеження 194 дітей. Метою соціально-психологічного обстеження є вивчення потреб дітей та їх соціального оточення, які перебувають у складних життєвих обставинах, та визначення необхідного виду соціально-психологічної допомоги.

В минулому році, з приводу залучення до сімейних форм виховання (усиновлення, опіка, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, патронатна сім’я) до МЦД звернулось 182 сім’ї (306 осіб). На діаграмі представлений розподіл сімей, які звернулись до МЦД в залежності від запиту:

розпод_зв_громад

В минулому році, завдяки діяльності співробітників МЦД, 52 дитини знайшли родину.

Крім того, протягом 2013 року, спеціалісти МЦД провели – 3 навчальних тренінгових курсів з підготовки кандидатів в усиновлювачі до виховання дитини-сироти. Два — на базі Міського центру дитини та один – спільно з спеціалістами Київського міського центру соціальних служб СДМ на базі соціальної служби.

 

Передача про смерть 6-річної дитини, від побоїв в сім’ї

В новому телевізійному проекті СТБ «Один за всіх» вийшла передача під номером 35 про загибель 6-річного Михайла від побиття вітчимом. В якості гостей до студії були запрошені Народний артист України Володимир Грішко, міценат Маріна Січкар, начальник Служби у справах дітей Микола Кулеба, телеведуча Сніжана Єгорова, юрист Михайло Присяжнюк, психолог Вікторія Люборевич-Торкова.

Описувати зміст сюжету, здається зайвим, його можна подивитись на youtube за посиланнями: http://www.youtube.com/watch?v=SJ8qJNN00ts (частина перша) та http://www.youtube.com/watch?v=l9u7NIn1N9A (частина друга).

Подія, що трапилась жахлива, трагічна, безглузда. Хоча ситуація родини, в якій жив Михайло, не здається мені (суб’єктивна думка) якоюсь неординарною. Достатньо часто в нашій країні чоловіки п’ють і є агресивними під дією алкоголю, б’ють матір і дітей, які її захищають. Бувають неблагополучні матері, які народжують багато дітей, від різних чоловіків як то відбулось у людини, запрошеної до студії. Здається такі реалії в яких ми живемо. Звичайно, це потрібно змінювати і роботою пропаганди спрямованої на захист прав дітей і вдосконаленням роботи служб у справах дітей, соціальної служби.

Дивує здивування окремих гостей та категоричне неприйняття ситуації життя Марії (матері Михайла), так ніби люди живуть у різних світах. Що може свідчити не тільки про сильне соціальне розшарування суспільства; а і про прірву між тим, як має бути в ідеалі, і тим, що трапляється в реальності. Кількість засуджень в адресу героїні, її опущені протягом передачі очі, плотна конституція тіла, м’ягкість-боягузство, відсутність турботи про дітей (емоційна холодність), готовність перживати втрати, оплакувати (як вона оплакує в сюжеті на початку передачі)  — можуть навести на думку про депресію у неї.

Зміст передачі викликає багато запитань.

Новий 2014 рік

Співробітники Міського центру дитини вітають всіх читачів з початком 2014 року!

Яким буде цей рік? Будемо сподіватись, що для всіх українсців він буде позитивним, плідним, успішним.

Дозволю написати деякі роздуми з приводу того як свята проходили. Для дітей Новий рік подія — бажана, очікувана, з елементами казкововості. Діти можуть одягати ялинку, більше спілкуватися з батьками (оскільки, це є вихідні дні), спільно сидіти за столом з батьками та спілкуватись з гостями, приймати участь у різноманітних шкільних постановках, разом з батьками блукати по святковому місту, знайти під ялинкою подарунок… Батьки можуть багато зробити, щоб діти відчули себе щасливо.

Напевно, коли в країні всі діти щасливі на Новий рік та Різдво — це ознака благополучної країни. Щасливе дитинство — дуже багато значить для психічного, соціального та фізичного здоров’я. Проте, читаючи новини розумієш, що вихідні в нашій країні були достатньо екстремальними.

Пишучи цей пост думаю про те, що це не відомо для кого це більше свято для дорослих чи для дітей? Думаючи логічно — приходиш до висновку, що це скоріше свято для дітей, дід Мороз, святий Миколай, Санта… Для дорослих, Новий рік — скоріше, певна відповідальність — перед дітьми, гостями. Свята вважаються стресом для дорослих (не через кількість випитого) а через хвилювання. Проте, на практиці виходить, що Новий рік це свято в першу чергу дорослих. Дорослі уподібнюються дітям, забуваючі про своїх дітей.

Отже, події:

— діти, разом з матір’ю отриїлись чадним газом (забула щось виключити?) http://www.unian.ua/news/615793-u-lvovi-chadnim-gazom-otrujilasya-matir-z-troma-ditmi.html

— семирічний хлопчик отруївся самогоном і помер (випадково чи вони поїли дитину?) http://kp.ua/daily/060114/431898/

— в донецькій області батьки намагались продати дитину http://5.ua/69220

— хлопець грався з трансформатором високої напруги і був травмований. Міліція «закликає батьків частіше цікавитися дозвіллям своїх чад і …» http://magnolia-tv.com/text-news/2014-01-08/34744-na-poltavshchin-p-dl-tok-dogravsya-b-lya-transformatorno-budki

— жінка народила і залишила новонародженого на вулиці http://xn--80aaazq5agsa4k.net/ns/13981-u-vinogradov-zhnka-zilishila-novonardzhene-nemovlya-na-vulic.html

Думаю, що подібних новин ще не мало.

Який з цього можна зробити висновок? Мій варіант — здається багатьом дорослим бракує відповідальності. А які Ваші висновки?

 

В Україні цьогоріч більше 12 тис. дітей-сиріт отримали сім’ю.

middle_5957e4514dd9ef4710e1664cf9f8a3fdБільше 12 тисяч українських дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, отримали сім’ю чи були влаштовані у дитячі будинки сімейного типу упродовж 2013 року.

Про це повідомила міністр соціальної політики Наталя Королевська під час селекторної наради у четвер (26.12.13).

“За 9 місяців цього року 12200 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, отримали сім’ю чи були влаштовані у дитячі будинки сімейного типу. В тому числі всиновлені 2 тисячі дітей, взято під опіку 7750 дітей, влаштовані в дитячі будинки сімейного типу 2240 дітей”, – сказала вона.

Королевська також наголосила, що станом на 1 грудня в сімейних формах виховується 76.653 дитини, або ж 83% всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Вітчизняні сім’ї не вміють цивілізовано розлучатися

o-tom-kak-razvod-roditelej-mozhet-povlijat-i-ty_1«Вітчизняні сім’ї не вміють цивілізовано розлучатися» — саме такі висновки робить ведучий телевізійного шоу «Кохана ми вбиваємо наших дітей» на телеканалі СТБ, Дмитро Карпачов коментуючи новину про трагедію, яка сталась в Америці 24.12.13.
Нагадаємо, 24 грудня в Нью Йорці просто серед білого дня на очах у купи свідків тато скинув сина, а потім і сам стрибнув з 52-го поверху на Манхетені. З цього повідомлення починались всі новини в Нью-Йорку, ще декілька днів пізніше. Ось посилання на цю новину на телеканалі СТБ:  http://vikna.stb.ua/ua/news/2013/12/24/142782/

Відомо, що це був 35-річний харків`янин Дмитро Канариков, який з дружиною Світланою мешкали у штатах давно. 2009-го одружилися, там у них народився син Кирило. Дмитро Канариков — системний аналітик у престижній компанії. Світлана — математик і перша скрипалька місцевого оркестру. В вересні 2013 роки сім’я розпалась — Світлана та Дмитро розлучились. Є підстави вважати, що причиною розлучення були майнові спори, розподіл майна.

      Дмитрові суд призначив місце зустрічі з сином на нейтральній території, на Манхетені.

Чому він так вчинив? Відомо, що Дмитро намагався зберігати образ зразкового батька і чоловіка. Можливо, це було нестерпно для нього, що він не такий яким би хотів бути. І це було підставою все зруйнувати.
Дмитро Карпачев допускає, що люди не вміють розлучатись, що батьки дитину використовують, щоб помститися один одному. То виходить, що він таке вчинив для того, щоб зруйнувати душу колишньої дружини?
Випадки розлучення і правда є дуже емоційно напруженими и в цьому процесі забувається про те, що дитина є людиною і має свої права. Має право (якщо це безпечно для неї) бачитись і з татом і з мамою. І це потрібно для її нормального психологічного розвитку. Дитина має знати, що обидва батьки її люблять і розлучились через свої власні проблеми а не через неї.
Як би це не було приємно звинуватити свою дружину або чоловіка в розлученні — насправді причина спільна.
І основна задача в цьому випадку має полягаги не в збереженні своєї самооцінки, не в тому, щоб вийти сухим із води. Ви не досконалі так майте мужність це визнати, ви одружувались, то беріть відповідальність до кінця — чесно платіть за дитину, шукайте компроміс, домовляйтесь. Думайте як буде корисно дитині, як влаштовує Вашій минулу «другу половинку» і що буде влаштовувати Вас.

 

СТБ зняв сюжет про усиновлення дітей та переміщення дітей з прийомної сім’ї до сім’ї усиновлювачів

Ситуация про яку розповідає передача є досить стандартною але, з іншої сторони, дуже неоднозначною, має безліч нюансів.

Для того, щоб діти набули соціальний досвіт, досвіт любові та турботи, засвоїли рольові стосунки в нормальній сім’ї — важливо, щоб діти виховувались в родині а не в інтернаті. Невипадково, що сім’я є найважливішим інститутом соціалізації, духовного розвитку підростаючого покоління. Самотні діти, які мають біологічних батьків (котрі не виконують своїх батьківских функцій) проте не позбавлені батьківських прав — не можуть бути усиновлені. Оскільки, кровні батьки можуть повернутись та наполягати на своїх правах.

Проте, їх можна взяти під опіку, влаштувати в прийомну сім’ю, будинок сімейного типу. Звичайно, для дитини краще, якщо у неї будуть «рідні» тато і мама, тобто, якщо її усиновлять. В такій ситуації всі юридичні обов’язки між усиновленою дитиною та батьками будуть такі самі як між рідними дітьми та батьками. Державі це також більш вигідно, оскільки відповідальність за дитину перекладається на сім’ю і це більш вигідно і з фінансової точки зору (виплачується лише єдиноразова допомога, як при народженні дитини та матеріальна допомога як на народжену дитину).

Звичайно, це ідеально, якщо прийомна сім’я добра, турбується та займається з дітьми. Тоді, між дітьми та прийомними батьками створюються  міцні стосунки, діти створюють прив’язанісь, що необхідно для їх подальшого розвитку. Звичайно, в такому випадку вилучення дітей з прийомної сім’ї буде травмою.

Прийомні батьки можуть спробувати згладити для дітей травму їх переведення до нової сім’ї, підготувати, ходити в гості до дітей. Порадитись з психологами як це краще зробити.

Якщо, журналіст написала правду, і прийомна сім’я дійсно любить дітей, то можна спробувати знайти компроміс із службою, оцінити міру прихильності дітей до батьків, що буде певним бонусом.

Сюжет можна знайти за наступним посиланням: http://vikna.stb.ua/ru/news/2013/12/23/142730/

Далі приводиться коротка анотація до сюжету з сайта новин:
Читать далее

Віра Брежнєва подумує про усиновлення дитини

Брежнєва замислюється про усиновлення дитини.

Популярна співачка, екс-учасниця групи «ВІА Гра», зірка фільму «Кохання у великому місті» Віра Брежнєва дала відверте інтерв’ю, в якому зізналася, що в її житті є кохана людина, розповіла про дочках Соню і Сару і повідомила, що хотіла взяти в сім’ю прийомну дитину.

Віра Брежнєва не приховує, що зараз вона абсолютно щаслива: у її житті все складається напрочуд добре. Вона не тільки успішна співачка й акторка, а й мати двох чарівних доньок. 31-річна артистка зізналася, що у неї є коханий чоловік, проте імені його вона називати не хоче.

Зате з великим задоволенням Брежнєва розповіла про дітей: 12-річну Соню і чотирирічну Сару.

«Сара знаходиться в «найсолодшому віці», на мій погляд. Це вік з двох до п’яти років, коли дитина вже починає багато розуміти, пізнає світ, але ще не пішла до школи і не віддалилася від батьків. А от коли дитина виходить з цього «солодкого» віку, стає трішки сумно і дуже хочеться ще дітей. Звичайно, я мрію про велику сім’ю і хочу ще народити багато дітей. Одну як мінімум, а там — як Бог дасть», — повідомила артистка.

Брежнєва навіть замислювалася про усиновлення дитини. «Рік тому в передачі Першого каналу «Поки всі вдома» я побачила хлопчика — сироту. Якщо можна так сказати, закохалася в нього, постійно про нього думала. Наважилася подзвонити в програму, але виявилося, що малюка вже усиновили», — цитують Брежнєву «7 днів».

Про дітей співачка готова говорити весь час. Брежнєва розповіла, що свято молодшій Сарі, якій нещодавно виповнилося чотири рочки, організувала старша дочка Соня: «Іноді я дивуюся організаторському таланту Соні. Я гастролювала десь між Набережними Човнами, Перм’ю і Москвою і повернулася додому, в Київ, тільки напередодні свята. А Соня спочатку взяла на себе всю організацію свята. Упоралася з усім на відмінно. У ній, 12-річній, я впізнаю себе. Не так давно, після дуже важкого туру, багатогодинних перельотів і концертів, я повернулася додому і перше, що побачила, — плакат «Матусю, з поверненням!» в оточенні свічок. Соня намалювала його перед моїм приїздом. Дуже мене цим зворушила. Я навіть не втрималася і розплакалася».

Джерело новини: http://vidomosti-ua.com/news/80940

Більшість дітей, які перебувають в інтернатах не можуть бути усиновлені

В цьому пості цитується стаття «Зворотній бік сирітства», яка знаходиться на сайті: http://www.telegraf.in.ua/around/around-articles/2013/11/22/zvorotniy-bk-sirtstva_10031818.html

Основні висновки, які можна зробити в тому, що в українському суспільстві сьогодні має місце соціальний парадокс: з одного боку – черга усиновителів, з іншого – позбавлені батьківської турботи діти– соціальні сироти, які не можуть бути всиновлені. Максимум для них – це прийомна сім‘я або будинок сімейного типу.
   Багато дітей, тимчасово знаходяться у закладі через соціальні обставини, що склалися в родині. Рідні батьки можуть навідувати доньку чи сина і згодом повернути у сім‘ю (якщо там створять належні умови) – над цим працюють соціальні служби.                                                                                                                              Деяким батькам так вигідно. Вони приходять – бачать, що дитина доглянута, нагодована, тому її і не поспішають забирати в родину. тому, Основна маса дітей набуває статусу сиріт у шкільному віці; коли у них вже мало шансів бути усиновленими.

Для більш докладної інформації — читайте саму статтю.

Зворотний бік сирітства
Дитячі будинки не бувають порожніми. Але кандидати-усиновителі нині стоять у черзі: насправді половина дітей, які перебувають у сирітських закладах, формально мають родину

Ці симпатичні дітлахи – старша група Будинку дитини. Проте лише     

1

одиниці з них можуть бути всиновлені. Інші вважаються тимчасовими утриманцями – формально вони мають батьків, котрі (як правило, нечасто) навідують малих…  

Валерій та Аня два роки тому вдочерили маленьку Катю. Дівчинці зараз три рочки, вона підростає та радує батьків.

– Ми дуже задоволені, що маємо донечку, вона нам навіть більше, ніж рідна. На суді, який приймає рішення про усиновлення, задавали різні питання. Чи добре ми подумали? Казали: ви зовсім молоді, можливо, у вас ще будуть свої діти… Та ми жодного дня не шкодували, що взяли Катю. І нам хотілося б усиновити ще одну дитину, – розповідає Валерій.                                                                                     Єдине, що приголомшило родину – це сама процедура усиновлення, через яку довелося пройти. Суб’єктивне враження Валерія та Ані: їм не сприяли у цій добрій справі, а швидше – навпаки.

– Починається усе з того, що ти збираєш пакет необхідних документів. Соціальні служби дивляться твоє житло, цікавляться, чи є ти власником квартири, чи достатньо житлової площі. Але це все нормально. «Найцікавіше» починається, коли підбираєш дитину. Ми дивилися соціальну рекламу: 30 тисяч сиріт шукають родину! Насправді ж не так багато дітей, яких пропонують усиновити. У районі ми довго чекали у черзі. Їздили у Полтаву: там дали на ознайомлення десь із 20 анкет дітей з усієї області. Вибрати можеш одну анкету – і цю дитину тобі покажуть. Але, в основному, це або ті, в яких є брати і сестри (таких не можна роз’єднувати: їм шукають одну сім‘ю), або діти-інваліди, чи з «букетом» хвороб. Здорових дітей немає! Чи їхні анкети просто не показують? Я обдзвонив усі області України: дитину для усиновлення не знайшов, хоча дивився інформацію на спеціальному сайті про сиріт…                                                                                                                             Через знайомих дізнався, що є здорова дівчинка у лікарні в Олександрії. Поїхав туди до соціального працівника – сказали, нічим допомогти не можуть, усі анкети передають в область, там усе вирішують. Неофіційно соцпрацівник розповів: буває, що згодом у картці дитини, яка виходить з лікарні зі статусом «здорова», вже в обласному центрі з’являється «букет» хвороб. Чи то поглиблене обстеження, чи то спеціально, щоб потім передати дитину іноземцям? Ми довго чекали, що малюк таки буде, врешті я звернувся до віце-мера Віталія Малецького: і ходив, і лист написав. Надійшла відповідь, я дуже здивувався й обурився! Нібито нам неодноразово пропонували дітей, а ми відмовлялися. Та це не так! Подивилися ми на той час тільки одну дівчинку – вона була зі статусом ВІЛ-інфікованої, ми не зважилися взяти на себе таку відповідальність.                                                                                    Урешті я пішов у мерію і сказав, що дійду до департаменту з усиновлення у Києві: тоді почалася якась «відлига». Тут, у Кременчуці, показали анкету дівчинки – нашої Каті. Їй теж ставили діагноз: порок серця. Але ми вже самі її обстежили в лікарів і дуже зраділи, що вона здорова. Коли знайомишся з дитиною, маєш право навідати її 10 разів, доки визначишся, підходить вона тобі чи ти – їй. Після суду щодо права на усиновлення, доки рішення не набуде чинності, можеш відвідувати стільки, скільки потрібно. І коли ми ходили до Будинку дитини, то бачили: на щеплення проносять абсолютно здорових дітей, без помітних вад! Чому ж їх не пропонують усиновителям? – у Валерія та Ані, які пройшли через процедуру усиновлення, залишилося багато запитань. (З етичних міркувань імена членів родини змінено).

Cоціальний парадокс   Звідки ж тоді стільки сиріт?
У базі даних всеукраїнського національного порталу «Сирітству – ні!» (http://sirotstvy.net) на сьогодні 12109 анкет дітей, яким потрібна родина. Скориставшись зручною формою пошуку, знаходимо 311 дітей з Полтавської області. Із них 30 віком від 1 року до 6 (тобто найбільш бажаних у нових родинах). Деякі діти з вадами розвитку – це помітно навіть по фото. Як правило, це зупиняє вітчизняних усиновителів, каже Лідія Пересунько, головний лікар обласного спеціалізованого Будинку дитини (на фото). Але «проблемних» маленьких українців, які за 5 років не знайшли сім‘ю на Батьківщині, мають право взяти в родину іноземці. І вони усиновлюють дітей з синдромом Дауна, церебральним паралічем, розумовими вадами…

У той же час, у Будинку дитини, що в Кременчуці, набагато більше малюків, ніж у базі даних на сайті про сиріт. Так, на сьогодні тут перебуває 83 дитини. Але більша частина їх (і, як правило, це здорові діти) на даний час усиновленню не підлягає, пояснює Лідія Пересунько . Бо формально ці вихованці – не безбатченки.

– Є діти, які тимчасово знаходяться у закладі через соціальні обставини, що склалися в родині. Рідні батьки можуть навідувати доньку чи сина і згодом повернути у сім‘ю (якщо там створять належні умови) – над цим працюють соціальні служби. Так, у цьому році додому повернули 16 дітей.

Батькам дається півроку «на роздуми» – а потім вирішується питання: або подовжувати цей термін, або позбавляти їх батьківських прав (якщо сім‘я або мати-одиначка не цікавиться дитиною).

– Деяким батькам так вигідно. Вони приходять – бачать, що дитина доглянута, нагодована, тому її і не поспішають забирати в родину, – визнає головний лікар Будинку дитини.

Проте вона зазначає: державні програми запобігання сирітству дали свої результати, адже ще 5 років тому в Будинку дитини перебувало набагато більше вихованців – до 150-160.

Але ж інтернати для тих, кому від 6 років – теж не порожні! – Основна маса дітей набуває статусу сиріт у шкільному віці, – констатує Олександр Кириченко, директор школи-інтернату імені Макаренка.

– Нещодавно затверджена державна стратегія «Про запобігання соціальному сирітству», і соціальні служби намагаються «тягнути до останнього», щоб дати рідній матері шанс виховати дитину. Але чи насправді у шкільному віці дитина залишається у родині? Часто буває, що мати-одиначка, отримавши державну допомогу при народженні дитини, витрачає її – і соціальні проблеми неблагополучної сім‘ї «вилазять» назовні через 5-7 років, коли дитина вже у підлітковому віці. І це – велика проблема.

На жаль, в українському суспільстві сьогодні має місце соціальний парадокс: з одного боку – черга усиновителів, з іншого – позбавлені батьківської турботи діти– соціальні сироти, які не можуть бути всиновлені. Максимум для них – це прийомна сім‘я або будинок сімейного типу.